В неділю в знаменитому селі Грушеві Закарпатської області відбувся багатолюдний, як для цього аполітичного села, мітинг. Коли їх голоси використовували місцеві бандюковичі, вони мовчали, коли від їх імені били людей, вони мовчали. Бо ті процеси не торкалися їх особисто (пам"ятаєте - "моя хата скраю"). Але коли нова "помаранчева" влада звільнила з роботи директора сільської школи, який за два роки своєї роботи зробив більше для школи, ніж п"ять попередніх керівників разом узятих, громаді увірвався терпець. Мітинг відбувався за сприяння гайонної організації "Батьківщина". Чомусь :) за 10 хвилин до початку мітингу в будинку культури пропало світло і люди змушені були тягнути світло через дорогу. Було висловлено багато схвальних слів про роботу директора школи Крегула Миколи Івановича. Селяни висловили рішучість захистити його від влади. Також лунали пропозиції не починати навчального року як з боку батьків дітей, так і з боку вчителів. Дехто взагалі пропонував перекрити дорогу державного значення, що проходить через село. Вчителька з багаторічним стажем, Олена Дмитрівна - голова освітянської профспілки, ділиться враженнями: - "Вчителі дійсно тільки тепер почали нормально себе почувати, розподіл навантаження відбувається прозоро й чесно. Педколективом не керує дружина директора. Мали великі надії на майбутнє..." Біля трьох сотень учасників мітингу пообіцяли добитися справедливості і прийняли одноголосно резолюцію, в якій просили нову владу зважити на їх прохання та пообіцяли, в разі ігнорування вимог громади, вдатися до більш радикальних дій. Резолюція також містила слова про недопустимість намагань влади судити про роботу директора школи з позицій особистої помсти.(Бенчак І, заступник голови РДА та голова районної УНА-УНСО не сподобав собі власного вчителя після виборів 2002 року, де він не переміг на голову селища Тересва - головою виборчої комісії був наш директор)
Задля справедливості треба сказати, що такі процеси відбуваються всюди, де позиції попередньої влади були міцні. Люди, які прийшли тут до влади, були маргіналами цих середовищ, вони були гнаними і голодними (крім тих хамелеонів безхребетних, що встигли перефарбуватися в період між другим і третім турами виборів, яких тут представлено відсотків 30-40 - до речі - вони найбільш тверезо мислячі). В щоденному відстоюванні своїх політичних поглядів аж до спілкування з бандитами маргінали довели свою відданість Ющенку. В декого аж "дах їхав" від постійного страху за рідних і близьких та постійного нервового перенапруження.
Після кольорової революції "хто був ніким, той став усім", і тут виникає величезне бажання кавалерійським наскоком доказати, хто є хто. Тобто звільнити всіх бувших. Що цікаво, твердження Ющенка про професіоналізм, як єдиний критерій для роботи у новій владі, повністю ігнорується - почитайте будь-яку із закарпатських газет. Рефреном там звучить цілком інший критерій - особиста відданість Президенту. Скоріше за все, окраїнам держави професіонали не потрібні, хіба що Києву. В Закарпатті не ведеться ніякої осмисленої кадрової політики. Професіонал чи ні - якщо ти хоч задом торкався старої влади - геть! Революційна доцільність керує балом.
Складається обгрунтоване враження, що місцева влада своїми діями свідомо налаштовує населення проти "Нашої України" . На жаль, досліджень про відношення населення до нової влади в даний момент нема. Було би дуже повчальним порівняти динаміку прихильності населення кожного окремого району до влади й опозиції за 2005 рік. Упевнений, для багатьох голів адміністрацій картина намалюється невтішна.
І тому безліч підтверджень. Дуже хотілося б, щоб демократична влада дійсно прислухалася до голосу народу. А професіоналів треба використовувати на благо суспільства, панове! І людей, яких громада поважає, потрібно прихиляти на свій бік, а не відкидати. Тільки тоді демократична влада має право так називатися.
